ВПЛИВ ВІЙНИ НА ТВАРИН
- kyanuswork
- 28 серп.
- Читати 8 хв
Оновлено: 3 вер.
Війна — це завжди трагедія. Вона забирає життя, руйнує домівки, спалює майбутнє. Але рахунок жертв не обмежується людьми. У тіні спалених лісів і зруйнованих домівок мовчки зникають мільйони живих істот.
Коні, що тягли гармати у Першій світовій, дельфіни, змушені патрулювати гавані, зоопаркові леви, яких з’їдали від голоду солдати. Бджоли, що втратили різноманіття квітів під час війни в Україні. Слони й зебри в Африці, які зникали на 90% у заповідниках під час громадянських воєн. І навіть цілі річкові екосистеми, поховані під водами Каховської дамби.
Війна стирає кордони між «людським» і «нелюдським» стражданням. Її криваві наслідки однаково вбивають і людину, і бджолу, і ведмедя. Це не боротьба цивілізацій, а руйнування життя у всіх його проявах.
ТВАРИНИ-СОЛДАТИ У ПЕРШІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ
Фронт початку ХХ століття важко уявити без реву моторів, але тоді головними «двигунами» були не машини. Тягар війни лягав на тіла тварин. Коней, мулів, ослів, верблюдів, собак і голубів масово мобілізували — понад 16 мільйонів живих істот стали частиною воєнної машини.
Вони несли боєприпаси й продовольство, витягали гармати з багнюки, перевозили поранених, а голуби з капсулами на лапках прорізали небо під кулями — союзники використали близько 100 тисяч поштових голубів.
Ця «логістика на копитах» мала страшну ціну: близько 9 мільйонів тварин загинули від куль, газу, хвороб і виснаження. У хроніках зберігся моторошний факт: у Верденській м’ясорубці 1916 року за один день полягло 7 тисяч коней. Їхня смерть навіть не потрапила до фронтових зведень, це була просто «витратна частина».
Британська армія мала у строю близько 1 мільйона коней і мулів, і понад половина не повернулася додому. Механізми війни й механізми буденного використання тварин дивовижно подібні. Там і там життя зводиться до «ресурсу», який можна витратити заради мети.
ДРУГА СВІТОВА: ТВАРИНИ НА СЛУЖБІ
Механізація війська у ХХ столітті не зупинила використання тварин. Логіка «живих ресурсів» лише змінила масштаби й форми. Британська армія під час Другої світової утримувала близько 200 тисяч тварин, що перевозили боєприпаси, розвідників, поранених. На азійських фронтах у строю були навіть слони, які будували мости й витягали з багна застряглу техніку.
Але найстрашніший урок цієї війни реально жахає. У вересні 1939-го, на самому початку війни, британці, налякані бомбардуваннями та дефіцитом їжі, за тиждень знищили понад 750 тисяч власних собак і котів. Це ілюструє як швидко руйнується наша етика, коли на вагах з’являється питання виживання. Учора тварина була «улюбленцем», а завтра вона вже «зайвий рот».
Ми часто думаємо, що «домашні» тварини на війні мають особливий статус, відокремлений від «робочих» чи «сільськогосподарських». Але криза показує крихкість цієї межі. Як тільки життя розглядають у категоріях користі чи шкоди, кордон між «улюбленцем» і «ресурсом» розчиняється.
Про історії конкретних тварин, як от собаки Джуді, яка опинилася у полоні чи голуба Шер Амі, що після смерті став музейним експонатом, ми писали у березневому матеріалі «Бойові товариші чи жертви?». Переходь за почиланням, щоб дізнатись деталі.
ХІМІЧНІ ВІЙНИ ТА ЇХНІ НАСЛІДКИ ДЛЯ ЕКОСИСТЕМ
Війна у В’єтнамі стала символом того, що бойові дії ніколи не обмежуються пострілами з гармати. Одним із найстрашніших інструментів був Agent Orange — хімікат-дефоліант, який спеціально створили для знищення листя. Він буквально «роздягає» дерева, залишаючи голі гілки й перетворюючи джунглі на мертві пустки. Разом із лісом зникали домівки для тисяч видів: тигрів, азійських слонів, гібонів, леопардів. Для багатьох популяцій ці втрати стали критичними: навіть ті, хто вижив, опинилися в ізольованих клаптиках середовища, де неможливо відновити стабільну екосистему.
Але хімічна зброя була лише початком. Після припинення вогню у ґрунті залишилися мільйони мін та вибухових пристроїв. За оцінками, протягом 20 років після закінчення війни на них підірвалося близько 40 тисяч диких і «свійських» тварин. Ці наслідки війни майже ніколи не враховуються в офіційних звітах. Адже навіть після припинення вогню експлуатація не завершується: тварини продовжують гинути від мін і вибухових пристроїв, стаючи жертвами людських рішень, до яких вони не мали жодного стосунку.
АФРИКА: ВІЙНИ В НАЦІОНАЛЬНИХ ПАРКАХ
Національний парк Горонгоза в Мозамбіку ще в середині ХХ століття вважався легендою, місцем, де дикість природи здавалася невичерпною. Та все змінилося під час громадянської війни 1977–1992 років. Територія парку стала одночасно і полем бою, і мисливським угіддям для озброєних груп. Вибухи, голод і браконьєрство обернулися катастрофою: популяції жирафів і слонів скоротилися приблизно на 90%.
Важливо підкреслити, що у більшості африканських парків великі ссавці зникали не лише від куль у перестрілках. Їхнє життя руйнувалося через колапс управління, голод у навколишніх громадах і торгівлю м’ясом та слоновою кісткою. Війна знищує не тільки тіло тварини, війна руйнує інституції, що могли б гарантувати їм захист.
Ширше дослідження, опубліковане в Nature у 2018 році, підтверджує цей висновок. Науковці проаналізували дані за 1946–2010 роки, 3,585 охоронюваних територій і 126 популяцій великих травоїдних. Результат вражає: саме частота збройних конфліктів виявилася найточнішим показником зменшення чисельності. І навіть «низький рівень» насильства, якщо він триває роками, веде до драматичного спаду чисельності тварин.
Та у цієї історії є й інший бік. Після завершення воєн парки, зокрема Горонгоза, демонструють здатність до відновлення, але лише тоді, коли разом із природоохоронними програмами відновлюється економічна стабільність місцевих громад. Якщо люди не змушені обирати між виживанням сім’ї та браконьєрством, тварини отримують шанс на життя.
Тож життя тварин неможливо розглядати у вакуумі, вони страждають і гинуть не лише від гармат, а й від людської бідності та відсутності відповідних політичних рішень.
МАСОВА ЗАГИБЕЛЬ «СВІЙСЬКИХ» ТВАРИН
Війна в Кувейті стала не лише людською трагедією, за рік боїв загинуло понад 80% худоби країни: приблизно 790 тисяч овець, 12,5 тисяч корів і 2,5 тисяч коней. Це означало колапс продовольчої системи, де тварини розглядалися як «резерв безпеки» і водночас демонструє, наскільки крихкою є модель харчування, що залежить від експлуатації живих істот.
Другий удар припав на море. В січні 1991 року іракські війська навмисне відкрили нафтові крани в Перській затоці. У воду потрапило близько 8–11 мільйонів барелів сирої нафти — найбільший воєнний розлив у ХХ столітті. Наслідки: смерть до 230 тисяч морських тварин і птахів, руйнування харчових ланцюгів, які досі відновлюються.
В українському контексті масштаби також вражають. За даними Держстату, лише у 2022–2024 роках унаслідок війни та пов’язаних умов загинуло понад 148,1 мільйон свійських тварин. Ці цифри включають корів, свиней, овець, кіз, коней та птицю в усіх категоріях господарств. Це ще одне нагадування: війна не розділяє «людські» та «тваринні» втрати, вона руйнує саму основу життя, яке ми звикли вважати буденним.
Те, що відбувається на суші (масова загибель худоби), і те, що відбувається в морі (нафтова катастрофа) не окремі історії, а частини єдиної системи ризиків. Війна перетворює їжу й енергію на зброю, і їхні наслідки множаться в усіх напрямках.
Для тих, хто замислюється над етикою споживання і хоче глибше розібратися, як наші щоденні вибори пов’язані з долею тварин і планети запрошуємо на онлайн-курс «Веган-експрес», який допомагає системно побачити ці зв’язки й знайти практичні рішення для життя без експлуатації.
УКРАЇНА: КАХОВСЬКА ДАМБА ТА ЕКОЛОГІЧНА КАТАСТРОФА
Коли в червні 2023 року зруйнували Каховську дамбу, десятки мільярдів тонн води вирвалися з водосховища й понеслися вниз Дніпром. Протягом кількох днів Каховське водосховище спорожніло майже повністю, залишивши по собі висохле дно з мулом і токсинами.
Разом із потоком загинули тисячі диких тварин, свійських і сільськогосподарських тварин, а також безліч риби. Це була хвиля, яка знищувала будь-яке життя на своєму шляху.
Журналістський розбір WIRED називає це «каскадом наслідків». Удар накрив усі рівні життя одночасно:
Вода й риба. Разом із потоком зникла й водна фауна: за оцінками екологів, загинули десятки тисяч тонн риби. Це не лише втрати для рибного промислу, а передусім удар по харчових ланцюгах усього регіону. Хижі птахи, видри, інші водні тварини залишилися без джерела їжі і цей розрив відгукуватиметься ще багато років.
Птахи й заплави. Раптове обміління знищило тисячі гнізд, які птахи будували на берегах та в заплавних луках. Унікальні біотопи прибережних заповідників, де жили рідкісні види водоплавних, були висушені буквально за лічені дні. Для мігруючих птахів, які зупинялися тут на шляхах між Європою та Африкою, це означає втрату ключової зупинки на маршруті.
Ґрунти й поля. Коли вода пішла, залишилося засолене дно, просочене токсинами й важкими металами. Це отруєна територія, непридатна для сільського господарства. Зруйнована й зрошувальна система, яка забезпечувала південні області України водою для полів і садів. Тобто наслідки відчули не лише дикі екосистеми, а й тисячі гектарів орних земель.
Цей ланцюговий ефект показує, якщо падають харчові ланцюги в річці, під загрозою всі тварини, людина, питна вода, сільське господарство та продовольча безпека регіону.
БДЖОЛИ Й ВІЙНИ: НЕВИДИМІ ЖЕРТВИ
У звіті University of Reading «Emerging Threats and Opportunities for Conservation of Global Pollinators» серед 12 головних загроз для запилювачів на найближче десятиліття виокремлено війни та конфлікти. Приклад України підтверджує це особливо наочно. Війна змінює структуру сільського господарства: скорочення різноманіття культур означає для бджіл втрату безперервного доступу до квіткового «меню» впродовж сезону. Для колонії це і менший медозбір, і ризик виснаження й загибелі.
Конфлікти створюють і прямі ризики для середовища проживання. Заміновані та обстріляні поля стають непридатними для життя; пожежі й вибухи знищують квітучі луки; у ґрунти й воду потрапляють токсичні речовини. Так руйнується харчова база запилювачів у цілих регіонах.
На тлі цих ударів війни ще гостріше відчуваються інші глобальні фактори, перелічені у звіті: мікропластик, знайдений у більшості перевірених вуликів у Європі; світлове забруднення, яке збиває з орієнтації нічних запилювачів і зменшує їхню активність біля квітів на 62% — це означає, що понад половина нічних вильотів метеликів, жуків та інших комах просто не відбувається; залишки антибіотиків у меді; а також небезпечні «коктейлі» пестицидів.
ЧИ МОЖЕ ВІЙНА «РЯТУВАТИ» ПРИРОДУ?
Демілітаризована зона між Південною та Північною Кореєю, смуга землі завдовжки близько 250 кілометрів і завширшки приблизно 3,8 кілометра, лишається однією з найбільш укріплених та небезпечних територій планети. Тут зосереджено сотні тисяч мін, блокпости й колючий дріт. Але саме ця військова «стіна смерті» створила парадокс: у місці, де немає людей, природа розквітла.
За підрахунками у демілітаризованій зоні мешкає близько шести тисяч видів живих організмів, серед них понад сто видів під загрозою зникнення, що приблизно 38% усіх рідкісних видів Південної Кореї. Камери фіксують тут танці журавлів, пересування азійських чорних ведмедів, кабарги сибірської та інших великих ссавців, які в сусідніх регіонах давно витіснені людьми.
Іронія звучить у тезі корейських науковиць: «Міни охороняють природу краще за паркани». Бо вони не захищають ліс, а просто роблять неможливим саме втручання людини. Тобто війна, залишивши шрами на землі, водночас стала гарантом спокою для видів, які виживають лише без людської присутності.
Цей парадокс небезпечно романтизувати, але важливо проговорювати: етика співжиття в тому, щоб вчасно відступати самим. Мирне майбутнє теж може включати простір, який ми залишаємо диким, без забудови, «інвестиційних» проєктів і видобутку.
ЗООПАРКИ ПІД ЧАС ВІЙНИ: ВІД КЛІТКИ ДО ПРИМУСУ
У часи війни зоопарки стають пастками. Тварини, яких утримують для розваги відвідувач_ок, в одну мить перетворюються на «баласт»: без логістики та фінансування їх кидають напризволяще, морять голодом або вбивають. Є задокументовані випадки, коли тварин навмисно випускали у міста, аби створити паніку чи дезорганізувати противника. Так сталося, наприклад, у Багдаді 2003 року: хижаків відпускали на вулиці, а згодом їх відстрілювали.
Інший кейс за участі морських ссавців. Від часів Холодної війни армії США, СРСР, а пізніше Росії тренували дельфінів і морських левів для пошуку мін, маркування ворожих підводних диверсантів чи охорони гаваней. Частина таких програм працює і сьогодні. Для тварин це примус, життя, зведене до виконання людських військових завдань під страхом голоду чи покарання.
Війна оголює найгірші практики ставлення до тварин: від перетворення їх на «мотор» армії до масових екологічних катастроф. Але ці приклади важливі, бо вони показують крихкість усієї системи, де життя розглядається як ресурс.
Справжня турбота про життя починається там, де ми відмовляємось від експлуатації у будь-якій формі. Це не тільки питання харчування, а й спосіб мислення, що враховує вплив наших дій на довкілля, тварин і людей.
Обираючи етичне життя без експлуатації, ми робимо більше, ніж змінюємо власне меню. Ми підтримуємо ідею світу, у якому цінність істоти не визначається її «корисністю». Це простий, але послідовний крок у бік справедливішого майбутнього, де не буде війни проти інших видів і без війни проти себе самих.
