ВЕГАНСТВО У СВІТІ 2025: ДЕ ВЕГАНІВ БІЛЬШЕ ТА ЧОМУ

Якщо уявити світ як величезний стіл, то в Індії на тарілках переважають овочі й бобові, а десь у США — бургери та стейки. І тут починається найцікавіше: відсоток веган_ок у різних країнах може відрізнятися у десятки разів. Чому так?

Відповідь не така проста, як здається. На це впливають традиції, релігія, економіка, екологічна свідомість і навіть тренди в соцмережах. Щоб розібратись, давай спершу подивимося на світову статистику: де сьогодні найбільше людей, які свідомо обирають рослинну альтернативу продуктам тваринного походження та не експлуатують тварин в інших сферах, і як ці цифри формують сучасну картину світу.

ЯК ЗМІНЮВАЛАСЬ КІЛЬКІСТЬ ВЕГАН_ОК У СВІТІ

У 2023 році вийшов масштабний огляд “Forty-five years of research on vegetarianism and veganism”. У ньому узагальнено результати понад 300 наукових досліджень, проведених від 1978 року до сьогодні. Це дозволило простежити, як змінювалось ставлення до рослинного харчування у світі протягом чотирьох з половиною десятиліть.

Головний висновок такий: вегетаріанство поступово поширювалось від 1980-х років, тоді як веганство довгий час залишалося малопомітним явищем. Його рідко виокремлювали навіть у соціологічних опитуваннях, а людей, які відкрито називали себе веган_ками, у статистиці майже не фіксували. Лише близько 15 років тому веганство стало сприйматись як окрема категорія, і саме тоді почалося його відчутне зростання.

Ще у 2000-х роках у багатьох країнах веган_ок було менше 0,1% населення, але сучасна статистика веганства показує зовсім іншу картину. За оцінками The Vegan Society, ProVeg International, World Population Review та дослідженнями YouGov, у світі налічується близько 80–90 мільйонів людей — і це відповідь на питання, скільки людей вегани у світі 2025 року. Це становить близько 1% населення планети, але динаміка розвитку показує, що рух, який ще донедавна вважався «для небагатьох», перетворюється на помітний глобальний тренд.

Крива зростання особливо помітна останніми роками. Наприклад, у січні 2025 року під час міжнародної кампанії Veganuary близько 25,8 мільйона людей у різних країнах вирішили спробувати рослинне харчування хоча б на місяць. Для порівняння: перша розсилка Vegan Society у 1940-х роках мала всього 25 підписни_ць.

Ця різниця добре ілюструє шлях від невеликої ініціативи кількох ентузіаст_ок до світового культурного та економічного явища, яке впливає на харчову промисловість, політику й навіть кліматичні стратегії.

Хочеш розібратися глибше чому ми взагалі вважаємо тварин «домашніми», як формується уявлення про експлуатацію та що з цим робити? Проходь безплатний онлайн-курс «Веган-експрес». Це короткий курс про веганство, етичне харчування і життя без насильства — у власному темпі та без тиску.

ДЕ ВЕГАНІВ НАЙБІЛЬШЕ: СВІТОВА СТАТИСТИКА 2025

• Серед країн-лідерів веганства Індія вирізняється особливо: близько 9% населення ідентифікують себе як веган_ки. Тут традиція ахімси (ненасильства) вплинула на масове поширення овочевої та бобової кухні. Це дало підгрунтя для легшого переходу на рослинне харчування та відмову від ПТП для тих хто цікавився веганством. Водночас важливо пам’ятати: ахімса ≠ веганство, адже багато людей, які дотримуються цієї практики, продовжують вживати молочні продукти. Проте сучасні бачення цього принципу поступово змінюються, відмовляючись від будь якої експлуатації тварин.

  Детальніше про відмінності між ахімсою, free range, cage-free та веганством ми писали у цій статті.

  
  

• Мексика також показує високий рівень — близько 9% населення ідентифікують себе як веган_ки. Тут свою роль відіграли урбанізація та популярність трендів на здоровий спосіб життя серед молоді. Втім, важливо підкреслити: веганство насамперед етичний вибір, а не «здорове харчування». Адже веган_ки можуть їсти як дуже збалансовано, так і, зловживати фастфудом.

  
  

• Ізраїль — приблизно 5%. Тут поширення веганства частково пояснюють культурним контекстом: кошерні правила харчування формують звичку до дотримання певних правил в харчуванні, тож для частини суспільства було простіше прийняти нові.

  Втім кошерні правила самі по собі не мають нічого спільного із веганством, адже кошерне м’ясо все одно м’ясо, і практика “гуманного вбивства” тварин лишається експлуатацією.

  Більше про те, як веганство співвідноситься з релігіями і релігійними практиками, ми розбирали у нашому подкасті.

  
  

• Канада, Ірландія, країни Північної Європи (Данія, Швеція, Норвегія) тримаються в межах 4%. У цих регіонах вирішальним є не релігія, а екологічна свідомість та мотівація до здорового способу життя.

  
  

• Німеччина, Велика Британія, Італія, Японія, Південна Корея, Австралія — тут рівень 2–3%. Веганство не є масовим, але активно підтримується ринком: супермаркети, кафе, мережі швидкого харчування розширюють асортимент рослинних альтернатив.

  
  

• У США веган_ками себе називають приблизно 1,5% населення.

  
  

• У багатьох європейських країнах — 1% або менше (Франція, Бельгія, Чехія, Швейцарія).

  
  

• Україна та Португалія — близько 0,6%.

  
  

• Найнижчі показники — у великих м’ясоорієнтованих культурах: Китай, росія, Таїланд — лише 0,3%.

  
  

Ці цифри не варто сприймати як абсолютні. Але загальна картина дає розуміння, що веганство виходить з тіні. Десь воно базується на культурі й традиції (як в Індії), десь на екологічній ідеї та молодіжних трендах (як у Європі й Канаді). А там, де показники низькі, ми бачимо швидке зростання продажів веганських продуктів — тобто інфраструктура вже будується, навіть якщо люди ще не називають себе «веган_ками».

Примітка (ред): наведені відсотки зазвичай базуються на соціологічних опитуваннях, де люди самі ідентифікують свій тип раціону. Часто респондент_ки плутають поняття «веганство» з дієтичними практиками або не до кінця розуміють його зміст. Тому ці дані варто розглядати радше як орієнтир, ніж як точну картину. Водночас важливо пам’ятати, що веганство не зводиться лише до культури, трендів чи питань здоров’я й екології — його ядром завжди залишається етичний вибір, спрямований на повну відмову від експлуатації тварин.

ЧОМУ В ОДНИХ КРАЇНАХ ВЕГАН_ОК БІЛЬШЕ, А В ІНШИХ — МАЙЖЕ НЕМАЄ

Ми вже знаємо сухі відсотки: десь веган_ок мільйони, а десь — ледь помітна меншість. Але самі цифри нічого не пояснюють. За цими розривами ховається ціла мозаїка — від традиційної кухні й релігії до економіки, урбанізації та навіть статусності м’яса в суспільстві.

У більшості статистичних оглядів етичний вимір — ставлення до тварин та відмова від їх експлуатації — або ігнорується, або винесений за дужки. Це створює «сліпу зону» у даних і ще раз нагадує: цифри не завжди відображають головний сенс веганства.

Щоб зрозуміти, чому в одних країнах воно стає буденністю, а в інших радше винятком, варто подивитися на спільні риси «лідерів» і бар’єрів, які гальмують розвиток руху там, де він просувається повільніше.

1. Традиції та релігія

Харчові звички завжди вплетені в ширший культурний і духовний контекст. Дослідження Understanding Consumer Motivations Behind Choosing Vegan Food Products (2022) показує, що мотивації до веганства у світі різняться: для одних головними є здоров’я та екологія, для інших — етика й релігія. Саме культурний фон визначає, які чинники стають вирішальними. У країнах, де релігійні практики традиційно підтримують ідею ненасильства чи харчових обмежень, перехід на рослинну дієту сприймається природніше. В Індії принцип ахімси (ненасильства) зробив овочеву й бобову кухню не винятком, а нормою — і навіть ті, хто не називає себе «веган_кою», часто уникають продуктів тваринного походження. В Ізраїлі ж наявність усталених релігійних харчових правил зробила поширення веганства більш природним і зрозумілим для суспільства.

Водночас релігія не завжди є однозначним чинником. Етнографічне дослідження Lestar (2020) показало, що навіть у спільнотах, де молочні продукти вважаються сакральними (як у послідовників руху Харе Кришна), відбувається внутрішній перехід до веганства. Автор описує це як «трансформаційне навчання»: коли співчуття до тварин і нові етичні аргументи поступово змінюють усталену традицію. Це доводить, що релігія може бути не лише бар’єром, а й потужним рушієм змін.

У Європі ж роль релігії у харчуванні значно слабша, і тут головними мотивами стають екологічна свідомість та турбота про здоров’я (Understanding Consumer Motivations, 2022). Саме тому відмова від м’яса у Франції чи Німеччині стикається з іншим викликом: м’ясні й молочні продукти є частиною культурної ідентичності. Перехід до веганства тут означає вихід не лише за межі усталених гастрономічних практик, а й за межі соціальних і економічних уявлень.

2. Економіка та доступність продуктів

Коли веганське молоко чи бургер коштують не дорожче за «традиційні» аналоги, вибір робиться значно легше. Саме це зараз відбувається у Великій Британії чи Північній Європі: конкуренція між брендами й супермаркетами зробила рослинні альтернативи доступними, а ресторани пропонують окремі веганські меню.

Але ситуація виглядає інакше там, де ринок ще формується. У міжнародному дослідженні Salehi et al. (2025), проведеному в Австралії, Франції, Іспанії та Португалії, одним із головних бар’єрів називають високу ціну веганських продуктів і обмежений вибір у магазинах. Автори підкреслюють: навіть ті, хто готовий змінити харчові звички з етичних чи екологічних причин, часто зупиняються саме через економічний фактор.

У Латинській Америці чи Східній Європі ця проблема ще помітніша: зацікавлення молоді росте, але доступність обмежена, а ціни залишаються вищими за середні. Це створює своєрідний «поріг входу»: веганство сприймається не лише як етичний вибір, а й як фінансова інвестиція, яку начебто не всі можуть дозволити.

3. Етична та екологічна свідомість

Веганство росте там, де суспільство активно обговорює права тварин та кліматичну кризу. У Швеції, Данії чи Німеччині ці теми звучать із дитячого садка до університету, і це відображається на статистиці: за данимиEuromonitor International, Voice of the Consumer: Lifestyles Survey 2021, 23% європей_ок свідомо обмежують споживання м’яса, головною мірою з екологічних міркувань, а 3,4% вже дотримуються повністю рослинного раціону. Не дивно, що саме тут люди охочіше експериментують із новими продуктами та дієтами.

У США еко-дискурс потужний, але агроіндустрія й символізм м’яса перекривають етичні мотиви. Це добре ілюструє, чому люди стають веган_ками в одних країнах і чому цей вибір складніший в інших. Дослідження Understanding Consumer Motivations Behind Choosing Vegan Food Products (2022) показало, що американ_ки добре усвідомлюють екологічні переваги рослинного харчування, проте в їхніх мотиваціях на перше місце виходить здоров’я, тоді як етика й екологія залишаються другорядними. Саме тому навіть за високої поінформованості частка веган_ок у США лишається незначною (≈1,5%).

4. Урбанізація та стиль життя

Веганство розвивається найшвидше там, де зосереджене міське життя. У мегаполісах воно стає частиною сучасної культури: нові кафе пропонують рослинні альтернативи, соцмережі поширюють рецепти, а блогерки та блогери формують відчуття, що це не тільки про їжу, а й ненасильницький спосіб життя, без експлуатації. Саме урбаністичний контекст робить перехід на рослинне харчування «легким кроком», адже тут є вибір і соціальна підтримка.

Дослідження у Китаї показало, що міські мешкан_ки й турист_ки значно охочіше експериментують із новими практиками та світоглядами й легше переходять на веганство, тоді як у сільських регіонах подібні звички поширені набагато слабше. Автори пов’язують це з тим, що саме у містах акцент робиться на здоров’я, екологічність і тренди споживання.

Подібні висновки роблять і американські дослідники: у сільських громадах штату Вермонт веганство стикається з бар’єрами доступності — обмеженим асортиментом у магазинах, більшими відстанями до супермаркетів і відсутністю локальної експертизи. Тобто навіть за бажання підтримувати рослинний раціон, зробити це у сільській місцевості набагато складніше (Leonetti et al., 2024).

У підсумку урбанізація створює умови, де веганство може стати буденністю, тоді як у невеликих містечках головним критерієм харчування лишається доступність і ситність. Це пояснює, чому Лондон чи Тель-Авів стають «вітринами» веганських інновацій, а маленькі міста у Східній Європі чи Латинській Америці — місцями, де рух поширюється значно повільніше.

5. Соціальні норми та статус м’яса

У багатьох суспільствах м’ясо виконує роль не лише харчів, а й маркера соціального статусу. У Китаї зростання середнього класу супроводжується різким підвищенням споживання м’яса: для багатьох сімей воно лишається символом добробуту та «успіху». Подібна картина в Бразилії: навіть попри підвищену увагу до екології й здоров’я, м’ясо продовжує бути центральним елементом свят, барбекю та сімейних зустрічей, і соціальні норми створюють потужний бар’єр для поширення веганства.

У західних країнах ситуація поступово змінюється. Аналіз споживчих мотивацій у Європі показав, що саме тут соціальні фактори починають підтримувати перехід до рослинних альтернатив. Відмова від м’яса дедалі частіше трактується не як ознака нестачі ресурсів, а як свідомий і прогресивний вибір, пов’язаний із сучасними цінностями — повагою до прав тварин, турботою про довкілля, ідеєю сталого розвитку та особистої відповідальності за споживання.

ЩО ПОКАЗУЄ ГЛОБАЛЬНА КАРТА ВЕГАНСТВА

Порівняння різних країн показує, що поширеність веганства визначається не одним фактором, а комбінацією культурних та етичних кодів, економічних умов і соціальних уявлень. Там, де ненасильство чи харчові обмеження історично закріплені (Індія, Ізраїль), рослинне харчування легко інтегрується у сучасність. Там, де інфраструктура швидко забезпечила доступні альтернативи (Північна Європа, Канада), веганство стало повсякденним вибором, а не привілеєм. Коли ж м’ясо уособлює заможність і успіх (Китай, Бразилія), соціальні норми гальмують навіть найбільш мотивованих споживач_ок.

Виходить, що різниця у відсотках — це не просто суха статистика, а дзеркало глибинних змін: як суспільства бачать добробут, як вони інтерпретують турботу у щоденному житті. Веганство у світі активніше проростає там, де сходяться три виміри: традиція, що не суперечить змінам; економіка, яка робить вибір доступним; і соціальна норма, що підтримує нову модель споживання без експлуатації. У результаті ми бачимо поступовий культурний зсув від уявлення про м’ясо чи продуктів тваринного походження, як символ добробуту до нової етики, де тварини розглядаються як самостійні істоти зі своїм правом на життя.

Цей зсув відкриває і ще одну важливу дискусію: чи справді свійські тварини не зможуть існувати без людського втручання? Адже це поширене переконання часто використовується як виправдання експлуатації. Докладніше про розвінчання цього міфу можна прочитати в статті «Чи є життя для тварин після людей».