Ми стаємо веган_ками, коли дізнаємось про експлуатацію тварин і нескінченні страждання та смерті, які це спричиняє. Реальність прихована від нас за стінами ферм та боєнь. А як почуваються люди, для кого вирощування тварин для молока чи м’яса — це професія?
Здається, що на фермах працюють дуже неспівчутливі люди, але це не завжди так. У цьому матеріалі розповімо 6 реальних історій фермерок та фермерів, які вирішили перейти на веганство. Такий досвід тісного співжиття з тваринами може виявитись дуже емоційно важким і трансформувати світогляд людини.
1. БОБ КОМІС
Наприкінці квітня 2011 року в блозі своєї «гуманної ферми», Боб Коміс (Bob Comis) опублікував думку під назвою «Їсти м’ясо може бути неправильно»:
«Цього ранку, коли я дивлюся у вікно на пасовище, яке швидко заповнюється грайливими ягнятами, я відчуваю, що, мабуть, неправильно їсти м’ясо, і що я справді можу бути дуже поганою людиною, коли вбиваю тварин, щоб заробити на життя»
Через 15 місяців він опублікував не менш болісний, але більш суттєвий запис під заголовком «Боротьба етики»:
«Коли я думаю про дебати навколо етики вживання м’яса, я часто задумуюсь, чому м’ясоїдам так важко визнати, що вбивати тварин (їсти їхнє м’ясо) неетично? Справді, я не можу придумати жодного вагомого етичного аргументу на користь забою тварин заради їхнього м’яса.
Забій тварин на м’ясо є соціально допустимим етичним порушенням. Дозвіл суспільства не робить це етичним, а лише робить його допустимим. Рабство протягом століть було соціально допустимим (попри те, що завжди була меншість, яка рішуче виступала проти цього). Чи стало це менш неетичним? Я сумніваюся, що сьогодні хтось скаже, що так»
Боб визнав, що, розводячи свиней задля м’яса, він живе неетичним життям, хоч і має соціальне схвалення. Він ставив під сумнів, що те життя, максимально наближене до природного, яке він дає своїм свиням, означає, що він може вважатись справедливим та гуманним. Насправді він почувався рабовласником і вбивцею.
«Те, що я роблю, є неправильним, хоч це приймають майже 95% населення Америки. Я знаю це в глибині душі, навіть якщо я ще не можу щось змінити. Колись це має припинитися. Якимось чином нам потрібно побачити, що ми робимо щось неетичне. В глибині душі, ми зобов’язані харчуватись інакше».
Коміс зрештою став веганом, перетворив свою ферму свиней та овець на веганську овочеву ферму і тепер активно ставить під сумнів вживання тварин та критикує так зване «гуманне вбивство». Відомий кінорежисер Еллісон Арго випустив документальний фільм про його перехід під назвою «Остання свиня».
2. ДОКТОР МАЙКЛ КЛЕЙПЕР
Доктор Майкл Клейпер (Dr. Michael Klaper) — міжнародно визнаний клініцист, викладач і доповідач про дієту та здоров’я. Він займається медичною практикою понад 40 років і є провідним викладачем рослинного харчування та інтегративної медицини. Клейпер розповів у фільмі «Cowspiracy»:
«Більшу частину свого дитинства я провів на молочній фермі на півночі Вісконсину. Я почав доїти корів у 8 років. Тепер мені зрозуміло кілька речей: мета коров’ячого молока — якнайшвидше перетворити 65-фунтове теля на 700-фунтову корову. Коров’яче молоко — це рідина для росту телят. Незалежно від того, що ви з ним робите, така реальність. Усе в цій білій рідині — гормони, ліпіди, білки, натрій, фактори росту, як-от IGF-I — все це для того, щоб теля виросло у велику корову, інакше їх би там не було».
Доктор ділиться спогадом з дитинства, що найбільше закарбувався у його пам’яті:
«Найсумніший звук за всю мою пам’ять пролунав коли мені було п’ять років і я жив на молочній фермі мого дядька у Вісконсині. У корови народилося гарне теля... На другий день після народження мій дядько забрав теля від матері й посадив його в клітку в хліві — лише за десять ярдів, на очах у матері. Мати-корова могла бачити своє дитинча, відчувати його запах, чути, але не могла доторкнутися до нього, втішити чи вигодувати. Слухати плач та голосіння, які вона лила хвилину за хвилиною, годину за годиною протягом п’яти довгих днів, було нестерпно. Це найгостріші та найболючіші слухові спогади, які я ношу у своїх спогадах.
3. ЕДІТ БАРАБАШ
Едіт Барабаш (Edith Barabash) розповіла в інтерв’ю, як вона пройшла шлях від роботи на так званій «гуманній» тваринницькій фермі Майка Ланігана (Mike Lanigan) до етичної веганки:
«Одного разу настав час відправляти одну з корів на бійню, і я вирішила поїхати з нею. Я так яскраво пам’ятаю поїздку на машині, а потім наше прибуття до місцевого закладу «гуманного вбивства»… Там тихо стояли ряди лагідних тваринок. Пам’ятаю, як мені сказали: «Перший раз тут неприємно для всіх».
Я не залишилась, щоб побачити, як нашу корову вбили, ми просто висадили її, і я роззирнулась навкруги. Але залишити її там було дуже важко. Корова явно була дезорієнтована, і вона не хотіла заходити до стійла, тож працівникам довелося силою туди загнати її… це трапляється досить часто.
Там була велика кімната, заповнена козами, вівцями та альпаками, і всі вони просто стояли там тихо, нервово дивлячись на мене. Вони були налякані та дезорієнтовані. Здавалося, що вони знали, що відбувається. Було жахливо бачити стільки дітей в одній кімнаті, які чекали своєї смерті.
Я більше ніколи не ходила на бійню, але той день дійсно зміцнив мою рішучість допомагати тваринам, і я стала пристрасною веганкою. Однак я не припинила працювати на Майка, тому що відчувала, що мені ще багато чого потрібно навчитися. І так почалася перша з багатьох наших розмов про права тварин. Я надзвичайно вдячна за те, куди ці розмови привели нас сьогодні»
Влітку 2016 року Майк Ланіган, фермер у багатьох поколіннях, вирішив, що більше не хоче розводити тварин на забій. Він сказав, що вважає надто лицемірним продовжувати любити тварин на своїй фермі так сильно, як він, і при тому відправляти їх на насильницьку, непотрібну, ранню смерть.
Разом зі співробітницею Едіт, він вирішив перетворити ферму на притулок і перейти на вирощування органічних овочів, щоб заробляти на життя.
Зараз Едіт керує притулком і сподівається, що досвід зустрічі з коровами та іншими тваринами у ньому допоможе більшій кількості людей відчути зв’язок з ними, і виключити тварин зі своїх тарілок.
4. КЕРОЛ І ДЖУЛІАН ПІРС
У липні 2015 року, після 20 років утримання ферми та виготовлення сиру з молока кіз, який був відзначений нагородами, Керол і Джуліан Пірс (Carol and Julian Pearce) вирішили стати веганами. Вони оголосили, що припинять розводити кіз для виробництва молочних продуктів і замість цього почнуть виробляти веганський сир з кеш'ю.
Коли подружжя запитали, чому вони вирішили почати виготовляти рослинний сир, вони відповіли:
«Ми вирішили, що не можемо рятувати тварин і водночас щороку приводити у цей світ все більше дитинчат… Ми завжди ставилися до наших тварин з любов’ю та ніжністю. У цьому може переконатися кожен, хто завітає на ферму. Але в цілому існування молочної ферми погіршує проблему. Ми не хочемо бути частиною проблеми, ми хочемо бути частиною вирішення… Тепер, не розводячи тварин, ми можемо рятувати тварин від жорстокого поводження, а не посилювати його, приносячи у світ ще більше живих створінь.»
Пара і надалі виготовляє сир високої якості, тільки тепер вже з молока, отриманого з горіхів.
«Наразі наші зразки були дуже добре сприйняті, і багато людей сказали нам, що вони продовжуватимуть купувати наші продукти рослинного походження. Це дуже надихає нас».
Окрім догляду за козами у своїй колишній фермі, яка тепер стала притулком The Sanctuary at Soledad Goats у Каліфорнії, Пірси також рятують кіз, корів, коней, свиней, курей, качок, собак і котів, з яких знущалися або покинули.
5. ГОВАРД ЛАЙМАН
«Знайомі, які займалися тваринництвом, були хорошими людьми, які просто намагалися робити все найкраще, з правильних причин на їхню думку — нагодувати голодну Америку. Вони вірили, що забезпечують абсолютну необхідність: першокласний білок. Це було вкорінене в них з дитинства: «Їжте своє м’ясо»
Говард Лайман (Howard Lyman) — фермер у четвертому поколінні, який перетворив невелику органічну молочну ферму на величезну промислову молочну ферму з відгодівлею 7,000 корів. Він також вирощував курей, свиней та індиків понад 20 років.
У 1990 році, маючи надмірну вагу та проблеми зі здоров’ям, пов’язані з високим кров’яним тиском і рівнем холестерину, він вирішив стати вегетаріанцем. Відчувши радикальну зміну свого здоров’я, через рік Лайман став веганом і незабаром глибоко змінив своє ставлення до етики споживання тварин.
Він перетворив своє ранчо на притулок дикої природи й з 1991 року подорожує світом, виступаючи та захищаючи веганство, органічне землеробство та права тварин.
В інтерв’ю Лайман згадує важкий момент, коли він виявив, що більше не може відвернутися від питання про вбивство тварин, яким взагалі не потрібно шкодити:
«Не «Чи я добрий до своїх тварин?» або «Чи добре я їх годую?», а «Боже мій, чи варто нам їх їсти?» … Я був у ванній і дивився в дзеркало: це було настільки травматичним для мене, що я ледь не відірвав раковину від стіни.
Це були двері моєї душі, які я ніколи раніше не відкривав. І як тільки я відкрив їх, я вже ніколи не міг їх закрити, тому що я знав, як виглядають ці тварини, коли йдуть на убивство. Я знав, що було в їхніх очах, і я був тим, хто їх туди відвів. Це було так, ніби все, що ви вважаєте праведним і святим, раптом опинилося під загрозою. Чи можу я дозволити своєму розуму розібратися в цьому?
І чи вистачить мені сили духу бачити відмінність та внести зміни? Як сказати дружині, коли у нас багатомільйонна компанія: «Зачекай, я вважаю, що те, що ми робимо, неправильне»? Я зрозумів, що моє життя побудоване на піску. Усе, у що я вірив усе своє життя, було під загрозою, тому що я займався бізнесом, заснованим на вбивстві тварин».
Лайман написав дві книги: «Plain Truth from the Cattle Rancher Who Won’t Eat Meat» та «No More Bull! The Mad Cowboy Targets America’s Worst Enemy: Our Diet», критикуючи споживання м’яса та американський стиль харчування.
6. ЧЕРІ ЕЗЕЛЛ
Чері Езелл (Cheri Ezell) працювала на фермі кіз, коли зустріла свого чоловіка, Джима Вандерслюса (Jim Vandersluis), який працював на молочній фермі.
Чері розповідає, як познайомилась з реальністю промислового фермерства:
«Одного разу я зайшла у хлів, коли Джим доїв корову, і помітила явно хворе теля. Коли я запитала, що з нею станеться, він сказав мені, що попри хворобу теляти, її відправлять до торговця худобою, де її продадуть на м’ясо.
Я дізналась, що дійних корів потрібно запліднювати щороку, щоб вони продовжували виробляти молоко, і як у них забирають телят незабаром після народження. Лиш декому щастить отримати молозиво (перше молоко) від матері, яке важливе для їхнього виживання. Хоча деяких телят вирощують на заміну телицям, більшість із них відправляють на забій або на виробництво телятини, що є дуже коротким і нещасливим життям».
Чері ділиться, що словесне спілкування матері та дитини, коли вони зближуються — це лише один маленький аспект їхнього емоційного життя, який ми, люди, розриваємо, розлучаючи їх. Мати кличе дитину багато днів після того, як вони розлучилися. Як таке взагалі можна назвати «гуманним»?
«Зрештою наша совість не дозволила нам продовжувати доїти корів для виробництва молочних продуктів. Натомість ми збільшили стадо кіз і почали продавати козяче молоко. Я подумала, що, можливо, це альтернатива — тварини змогли б жити, ми мали б молоко, а козенята могли б стати домашніми улюбленцями… Але нам все одно потрібно було заробляти на життя, і незабаром я зрозуміла, що не можливо заробити достатньо грошей від кількості молока, яке виробляла ферма. Дитинчат було так багато, адже щороку кози народжували дітей. Та й не дуже багато людей виявились зацікавлені в покупці кіз як домашніх тварин».
Чері Езелл ділиться моментом, який став переломним. У деяких громадах існує традиція їсти м’ясо козенят під час Великодніх свят. Тому щовесни їхня ферма була переповнена людьми, які шукали козенят. Подружжя зважувало дітей вагою 25-35 фунтів, і клієнти платили. Потім козенят зв’язували й буквально кидали в багажник або кузов пікапа, як шматок багажу. Невдовзі вже Джим казав: «Я понесу козеня», і обережно ставив дитя в їхню машину.
«Одного разу ми стояли біля воріт ферми й слухали, як одного з наших козенят відвозили, а воно плакало в багажнику машини. Саме в цей жахливий момент ми з Джимом подивилися один на одного зі сльозами на очах і почали нашу подорож до життя без вбивств».
Відтоді Чері та Джим залишили молочну промисловість і перетворили свою ферму на притулок для сільськогосподарських, диких та тварин-компаньйонів. Тепер вони свідомі чіткої відмінності між гуманним і негуманним фермерством.
«Гуманне фермерство — це культивування рослинної продукції. Негуманне фермерство — це розведення будь-якої розумної істоти для виробництва та споживання».
Ти можеш прочитати повну розповідь Чері та Джима про перехід на веганство та активізм для тварин за посиланням. Їхня історія була розказана в документальному фільмі «Миролюбне королівство: Подорож додому».
Письменник і журналіст, що викривав бійні, Аптон Сінклер (Upton Sinclair) якось написав: «Важко змусити людину щось зрозуміти, коли її зарплата базується на тому, що вона цього не розуміє». Але історії, що ми розповіли, доводять, що це можливо.
Веган_кам часто буває важко дивитись на світ, де так багато людей відмовляються бачити реальність та живуть у забутті про страждання тварин, яке ми підтримуємо. Сподіваємось, що ці історії надихнули тебе не розчаровуватись у людстві — навіть ті, хто безпосередньо експлуатує тварин, можуть в якийсь момент усвідомити зв’язок та змінитись.
Реєструйся на «Веган-експрес», та долучайся до спільноти людей, які так само задумуються про гуманність тваринництва та вирішують перейти на веганство.
Comments